Музей – це місце, де розвага поєднується з пізнанням, місце, яке допомагає по-новому подивитися на речі. А найголовніше ̶ музей є унікальним засобом навчання. У рамках проведення Тижня української писемності та мови студенти 1 курсів побували на уроці зарубіжної літератури у Сумському будинку - музеї А.П.Чехова (викладач Л.А.Корчменко) та уроці української літератури – кімнаті-музеї Лесі Українки на базі Косівщинської ЗОШ (викладач І.М.Нечваль).
Допитливі майбутні медики дізналися більше про лікарську діяльність письменника Антона Павловича Чехова, що із 1888 по 1889 рр. жив, працював та лікував хворих у Сумах, на Луці, на території колишньої садиби сім’ї Линтварьових. Увійшовши до приміщення музею, студенти занурилися в епоху Чехова, ознайомитися із особливостями тогочасних інтер’єрів, побували у «кімнаті Антоші», у якій російський письменник бачив сни та займався улюбленою справою – рятував життя людям. Одна із кімнат будинку присвячена братові Антона Павловича - Михайлу. У ній знаходяться його оригінальні малюнки, фотокартки та документи. Саме на Луці А. Чеховим були створені літературні шедеври: розповідь «Неприємність», «Іменини» і «Нудна історія», п'єси «Чайка» та «Лісовик». Він тепло згадував про своє перебування на Сумщині, вважав, що це місце нічим не поступається найвідомішим курортам.
Потім студентів гостинно зустріли в Косівщинській школі Сумського району. Медиків вразила експозиція кімнати-музею відомої письменниці Лесі Українки: золотаві соняшники у імпровізованому вікні хати Параски Назарівни Богуш, речі, які належали господині хати і до яких торкалися руки вісімнадцятилітньої Лесі, яка в травні 1889 року у віці вісімнадцяти років приїздила разом із мамою Оленою Пчілкою в Косівщину і лікувалася в народної цілительки. Ось горщик, ось пляшка, в якій - два сантиметри - товщина скла, і в якій бабуся заварювала ліки для хворої, ночви, які і досі, здається пахнуть травами. І добре слово, і цілющі трави, і яскраве косівщинське сонечко - усе це допомогло Лесі Українці. Наслідки лікування були дуже вдалі - поетеса перший раз у житті помітно поправилась, та й з ногою їй стало краще, вона вже сама могла одягати панчохи та черевики, чого не могла робити раніше. Враження Лесі від перебування в Косівщині знайшли відображення в нарисі «Весняні співи». Лариса Петрівна ніколи не втрачала віру і вела тридцятилітню «війну» з туберкульозом кісток. А студенти нашого училища, можливо, колись винайдуть панацею від цього страшного недугу.
Свої враження від побаченого першокурсники залишили у книзі відгуків. Саме такі уроки урізноманітнюють студентські будні, зацікавлюють літературою, надихають на цікаві відкриття.
